Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом сільгоспкооперативу до фіскальної служби.
Спір виник у зв’язку з тим, що податковий орган відмовив позивачу (сільгоспкооперативу) в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, обґрунтовуючи тим, що ці накладні не відповідають вимогам, визначеним п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567. Крім того, за результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах.
Позивач просив визнати протиправними та скасувати рішення комісії ГУ ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації, та зобов'язати зареєструвати ці накладні.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій та інші докази у справі, з’ясували, що податковий орган помилково вказав дані, які містяться у видатковій та податковій накладних, переплутавши їх місцями. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з протиправності спірних у цій справі актів індивідуальної дії та безпідставності їх прийняття, а також невідповідності змісту вимогам, що висуваються до їх обґрунтування та форми.
Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, зазначивши, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Суд пояснив, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, про що вказується у квитанції, вимоги до якої визначено у підпункті 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України.
Вживання податковим органом загального посилання на п. 6 Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.
Постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/1817/18
Замовити послуги досвідченого податкового адвоката можна за посиланням