Сімейні спори – одна з найбільш складних категорій спорів. І складність ця зумовлена не стільки нормативно-правовим регулюванням, скільки психоемоційною складовою, що супроводжує даний процес.
Зачасту в процес розлучення і всі супутні питання, що виникають з цих правовідносин, закладається складова особистої неприязні подружжя один до одного, що у свою чергу зумовлює бажання спричинити іншій стороні найбільш можливі негативні наслідки чи незручності.
Розберемо один із таких практичних варіантів зловживання своїми правами одним із подружжя.
Відомо, що законодавство України закріплює певні гарантії участі в виховані спільної дитини після припинення шлюбу – той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
В тому разі якщо такі перешкоди чиняться, особа має право звернутися за захистом до суду, результатом чого є ухвалення судового рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
На практиці трапляється, коли один з батьків, з яким проживає дитина, не чинить перешкод щодо участі іншого з батьків у спілкуванні з дитиною та її виховані, при цьому інший з батьків, який звертався до суду з відповідним позовом та на користь якого ухвалено рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, не вчиняє будь-яких активних дій для реалізації свого права та свідомо не приймає жодної участі у виховані дитини. У цей самий час останній звертається до органів державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду з мотивів, що останнє нібито добровільно не виконується.
Отримавши таку заяву та виконавчий лист, виконавча служба (приватний виконавець) приймає відповідну постанову, відкриває виконавче провадження та здійснює заходи примусового виконання.
Як наслідок, сторона, яка не вчиняла дій спрямованих на невиконання рішення суду і не чинила перешкод цьому, має певні негативні наслідки – зокрема відкриття виконавчого провадження тягне за собою обов’язок сплати виконавчого збору, який у таких справах становить два розміри мінімальної заробітної плати (13 000 гривень).
Як діяти в такій ситуації:
Статті 27 та 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначають кілька випадків закінчення виконавчого провадження без негативних наслідків для особи, щодо якої його розпочато. У контексті таких правовідносин варто звернути увагу на дві з них.
Насамперед, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Наголошуємо, що за ч. 9 ст. 27 Закону, фактичне виконання мало б відбутися до відкриття виконавчого провадження – інакше виконавчий збір підлягатиме стягненню. Як наслідок, якщо особа належно виконувала рішення суду до моменту відкриття щодо неї виконавчого провадження, то державний виконавець за вмотивованим клопотанням такої особи має закінчити виконавче провадження, не стягуючи при цьому виконавчий збір. Зазначимо, що необґрунтоване відхилення такого клопотання є приводом для оскарження дій державного виконавця до суду в порядку ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України.
Іншим випадком закінчення виконавчого провадження, що не призводить до стягнення виконавчого збору, є визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (ч. 7 ст. 27, п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону). Серед підстав для цього – добровільне виконання обов’язку боржника (ч. 2 ст. 432 Цивільного процесуального кодексу України). Отже, якщо особа добровільно виконувала рішення суду до моменту видачі виконавчого документу, вона набуває права звернутися до суду задля визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Розглянемо детальніше порядок дій для закінчення виконавчого провадження без стягнення виконавчого збору.
Етап 1. Збір доказів
Насамперед, потрібно звернутися до органів опіки та піклування – місцевої Служби у справах дітей. Посадові особи цієї служби можуть провести обстеження умов проживання дитини, а також опитати співмешканців, сусідів та інших поінформованих осіб про те, чи чинилися перешкоди у спілкуванні з дитиною одному з батьків. За результатами цих дій складають акт. Зазначений акт та інші отримані матеріали стануть основою доказової бази, що стороною насправді рішення суду виконується добровільно.
Іншим джерелом доказів можуть стати місцеві органи поліції – до них необхідно звернутися для збору інформації щодо викликів на адресу проживання дитини. Якщо таких викликів не відбувалося, то постають сумніви у правдивості тверджень щодо створення перешкод одним з батьків.
Насамкінець, журнал телефонних викликів та повідомлень також може спростувати твердження про невиконання рішення суду. Загалом, важливо якомога більш повно та переконливо продемонструвати, що рішення суду вженалежно виконувалося добровільно.
Важливо: перелічених заходів необхідно вжити якнайшвидше – з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження є лише 10 робочих днів на збір доказів та звернення до державного виконавця з клопотанням.
Етап 2. Клопотання до державного виконавця
Наступним етапом є подання клопотання про закінчення виконавчого провадження державному виконавцеві. Підставою закінчення виконавчого провадження стане фактичне добровільне виконання рішення суду до моменту відкриття виконавчого провадження (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону). Цьому посприяють докази, що підтверджують добросовісну поведінку того з батьків, хто проживає з дитиною. За результатами розгляду заяви державний виконавець може з нею погодитися та закінчити виконавче провадження, або відмовити.
Етап 3. Оскарження до суду
Клопотання до державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може не призвести до бажаного результату. Крім того, завжди є імовірність зіткнутися з труднощами під час взаємодії з органами опіки та піклування, поліції: через затримки у роботі цих органів, 10-денний строк може сплисти до того, як особа встигне подати клопотання до державного виконавця.
У таких випадках належить переходити до судового оскарження (ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України). Так, за відмови державного виконавця у закінченні виконавчого провадження – відбувається оскарження такої відмови, а у разі ризику спливу строку для звернення з клопотанням – оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження.
Заяву щодо оскарження необхідно подати до суду, який видав виконавчий документ, обґрунтувавши позицію про необхідність закінчення виконавчого провадження отриманими доказами, що засвідчували б добровільне виконання рішення суду. Якщо матеріали від органів опіки та піклування, поліції отримати неможливо, необхідно подати також клопотання про залучення органів опіки та піклування для надання пояснень та висновків, за необхідності – також клопотання про витребування матеріалів.
Альтернативно, до суду можна звернутися з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК, навівши ті ж аргументи та докази.
Втім, за такого звернення необхідно подати клопотання про зупинення виконання, а також клопотання про залучення органів опіки та піклування. Строк розгляду заяви судом становить 10 днів з дня її надходження, а сам розгляд відбувається у судовому засіданні, при цьому неявка сторін в засідання не є перешкодою для розгляду.
Етап 4. Оскарження стягнення виконавчого збору
Потреба у цьому етапі може виникнути у тому випадку, якщо внаслідок попередніх дій виконавче провадження було успішно закінчено у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду, однак державний виконавець усе одно заявляє вимогу про стягнення виконавчого збору.
Оскарження такої вимоги відбуватиметься вже до адміністративного суду (ч. 2 ст. 74 Закону). Аргументувати позицію необхідно буде наявністю судового рішення на свою користь, адже виконавчий збір у таких випадках не справляється.
Для отримання юридичної консультації Ви можете залишати свої питання в ЧАТ!
Також Вам буде цікаво: