Олімпійська хартія проголошує те, що заняття спортом - одне з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, без будь-якої дискримінації, в дусі Олімпізму, взаєморозуміння, дружби, солідарності та чесної гри.
Федерація волейболу України на думку автора займаючи монопольне становище щодо організації професійних змагань з волейболу в Україні, в незаконний корупційний спосіб надає незаконні переваги навчальному комунальному закладу та у дискримінаційний спосіб обмежує права людини на вільний вибір місця праці та проживання.
Так, у червні 2019 року Виконком ГО ФВУ на своєму засіданні затвердив Регламент змагань з волейболу в Україні сезону 2019-2020, доповнивши його на відміну від попередніх років пунктом 7.12.
Згідно абзацу першого вказаного пункту гравець, який відрахований незалежно від причини із дитячо-юнацької спортивної школи, училища фізичної культури, дитячого ліцею або іншого державного, комунального спортивного закладу, в якому готують гравців для національних збірних, збірних областей, має право на перехід до іншого, ніж в якому грає на період навчання, клубу, за умови сплати спортивному закладу, де він навчався, компенсації (благодійного внеску, внеску на розвиток спорту тощо) тільки один раз у розмірі 100 000 гривень до проходження поточної Мандатної комісії.
Така вимога є дискримінаційною по відношенню до молодих спортсменів, які виступають за клуби та одночасно проходять навчання.
Виконкомом ФВУ фактично обмежує право людини, передбачене статтею 43 Конституції України на вільний вибір місця роботи, яким в професійного спортсмена може бути лише волейбольний клуб. У волейбольному клубі ж він може професійно зростати лише приймаючи участь у змаганнях.
Про упереджене ставлення до спортсменів в інтересах навчальних закладів, свідчить розмір компенсації, яку зобов'язаний сплатити учень 100000 гривень!
Для функціонерів з ФВУ є очевидним, що для молодої людини у 18 років така сума є непідйомним тягарем. Для порівняння, при переході гравця з одного клубу до іншого, згідно п.7.7. цього ж регламенту клуб-реципієнт має сплатити вдвічі менше - 50000 грн.
Слід звернути увагу й на світову практику вирішення спорів такої категорії. За аналогічних обставин, у справі Francelino da Silva Matuzalem проти FIFA, Федеральний суд Швейцарії 27.03.2012 прийняв рішення у справі 4А_558/2011, яким скасував рішення Спортивного арбітражного суду (CAS, Лозанна) та вказав, що заборона у професійній діяльності спортсмена через несплату компенсаційних виплат за перехід із клубу в клуб, є порушенням прав людини. Така заборона не може грунтуватися на економічному інтересі Федерації чи її членів, відповідно вона є невиправданою.
Крім того, стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Нехтуючи вказаною нормою Конституції України п.7.12 Регламенту ставить спортсменів у гірше становище порівняно з іншими спортсменами, які не проходили навчання у спеціалізованих спортивних школах.
. Пункт 7.12 Регламенту, враховуючи що єдиним джерелом доходу спортсмена є участь в складі волейбольного клубу у змаганнях, фактично зобов'язує його на примусову працю у спортивному клубі при навчальному закладі, що є грубим порушенням не тільки згаданої статті 43 Конституції України, а й статті 4 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зобов'язання спортсменів сплачувати кошти на рахунок третьої сторони у вигляді благодійної допомоги не є предметом діяльності Федерації волейболу України як громадської організації. Це по суті є втручанням у приватне життя спортсменів, що є порушенням статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Більше того слід звернути увагу й на інші абзаци пункту 7.12 Регламенту, якими передбачене фактично рабство молоді до 18 років у вигляді заборони переходу до інших клубів в межах трирічного терміну.
Подільський Юридичний Центр надає консультації та захищає права як спортсменів так і Федерацій спорту.
Телефонуйте прямо зараз! Контакти за посиланням.