Суд не повинен враховувати попередню судимість, якщо вона знати встановленим порядком

Слідчий суддя місцевого суду відмовив особі та її представнику в задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції представнику особи було відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та повернуто апеляційну скаргу. Це судове рішення він оскаржив до Верховного Суду. На його думку, ухвала порушує право особи на перегляд судового рішення, визначене ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України. Як зазначається в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС, яка розглянула касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, вказавши при цьому, що представник особи був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення і учасникам судового розгляду було роз'яснено строк та порядок оскарження судового рішення. Однак ці твердження є передчасними з огляду на таке. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що 21 грудня 2017 року в судовому засіданні місцевого суду, в якому брали участь і потерпілий, і його представник, були проголошені лише вступна та резолютивна частини рішення, а повний текст ухвали був проголошений 26 грудня. Це, на думку колегії суддів ККС ВС, позбавило учасників кримінального провадження можливості якісно обґрунтувати свою думку щодо незгоди з висновками суду та викласти в апеляційній скарзі свої заперечення на мотиви прийнятого судового рішення. Тобто суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, відмовляючи особі у поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки такі строки слід рахувати з моменту отримання повного тексту рішення. Як стверджувалося в касаційній скарзі, потерпілий та його представник отримали повний текст ухвали суду першої інстанції тільки 27 грудня 2017 року, про що свідчать розписки в матеріалах провадження. Апеляційна скарга була подана наступного дня після отримання ними судового рішення. Так, відповідно до ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини. Повний текст ухвали має бути складений не пізніше пʼяти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Крім того, про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено в її раніше складеній резолютивній частині. Однак ні у вступній, ні у резолютивній частинах згаданої ухвали місцевого суду не були вказані дата та час оголошення повного тексту рішення. Згідно зі ст. 395 КПК України апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді може бути подано протягом пʼяти днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу суду чи слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Відмова у поновленні строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги, які позбавили учасника процесу можливості оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, ставлять під сумнів законність такого рішення. ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/76673186.

Необережний злочин містить як умисне вчинення особою певної дії або послідовності дій, фактичну сторону яких особа усвідомлює та результат яких вона передбачає й бажає досягнути, так і наслідки, що не охоплювалися умислом винної особи. Отже, необережний злочин відрізняється від умисного лише з огляду на ставлення винної особи до наслідків своїх дій, хоча самі дії в обох випадках вчиняються свідомо. Якщо для вчинення запланованих дій особа користується допомогою іншої особи, ця обставина не виключає причинного звʼязку між діями першої особи та тим результатом, досягнення якого вона усвідомлювала та охоплювала своїм умислом. Крім того, така усвідомлена поведінка особи може виражатися не тільки у фізичних діях, а й у командах, проханнях, вказівках, адресованих іншим особам, яких вона залучає для здійснення певних елементів запланованої діяльності. Якщо внаслідок таких усвідомлених дій особи, які охоплювали також і допомогу інших осіб, настає результат, якого вона не передбачала, хоча повинна була і могла передбачити, то між діями такої особи та наслідками цих дій існує причинний зв’язок у формі необережності. Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку суду першої інстанції особа була засуджена за вчинення злочинів, передбачених ст. 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження) та ч. 1 ст. 263 (незаконне придбання та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу) Кримінального кодексу України. Чоловік був визнаний винуватим, зокрема, в тому, що він встановив і зарядив саморобну гармату під час масового заходу в одному із сіл Хмельницької області, а інша особа за його командою запалила ґніт гармати. Внаслідок вибуху гармата розірвалася на частини, одна з яких влучила в людину, завдавши їй тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Апеляційний суд залишив без змін вирок місцевого суду. У касаційній скарзі сторона захисту на обґрунтування своєї позиції в частині неправильного засудження особи за ст. 128 КК України, зокрема, зазначила, що оскільки ґніт, який був пусковим механізмом гармати, запалила інша особа, а не засуджений, то причинного звʼязку між його діями та наслідками, спричиненими вибухом гармати, немає. Колегія ККС ВС зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій визнали встановленими такі обставини: обвинувачений на власному автомобілі прибув на місце події та особисто привіз із собою саморобну гармату, а також порох із метою використання їх для проведення салютних пострілів. Для здійснення такого пострілу він особисто зарядив ствол гармати, а потім попросив іншу особу запалити ґніт від гармати, що вона й зробила. Це призвело до описаних вище наслідків. Як зазначається в постанові ВС, така послідовність подій, без сумніву, свідчить про те, що здійснення пострілу з гармати передбачалося і охоплювалося умислом засудженого, а інша особа, яку він залучив, діяла відповідно до його наміру та вказівок. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили причинний зв’язок між діями засудженого та здійсненням запланованого ним пострілу з гармати. Те, що в результаті запланованого засудженим пострілу гармату розірвало на частини і потерпілий отримав тілесні ушкодження, суди першої та апеляційної інстанцій правильно кваліфікували як необережне тілесне ушкодження, оскільки такого наслідку своїх умисних дій засуджений не передбачав, хоча повинен був і міг передбачити. Отже, дії засудженого, спрямовані на здійснення пострілу, та наслідки цих дій перебувають у прямому причинному зв'язку. А тому суд першої інстанції правильно застосував закон про кримінальну відповідальність, з чим обґрунтовано погодився апеляційний суд. ВС залишив без змін судові рішення місцевого та апеляційного судів. З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/77473595.