На практиці нерідко виникає питання справедливості засудження особи, коли під час судового розгляду з якихось причин не були допитані ключові свідки. Відсутність поважних причин неявки свідка не може сама по собі бути вирішальним доказом несправедливості судового розгляду, хоча це залишається дуже важливим фактором, який слід брати до уваги під час оцінки справедливості судового розгляду в цілому та який може стати підставою для констатації порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6. У даній статті розглянемо яким чином Європейський суд з прав людини оцінює справедливість вироку за таких обставин.
Відповідно підпункту "d" пункту 3 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ... 3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; ...»
Вищезазначені положення повинні враховуватися при будь-якій оцінці справедливості провадження.
Відповідно до практики ЄСПЛ використання в якості доказів показань, відібраних на стадіях розслідування правоохоронними органами та судового слідства, саме по собі не є несумісним зі згаданими положеннями за умови, що дотримано право на захист (див. рішення у справі «Саїді проти Франції»(Saïdi v. France),від 20 вересня 1993 року, пункт 43, Серії А № 261-C). У цілому ці правила вимагають надання обвинуваченому адекватної та належної можливості поставити під сумнів показання свідка обвинувачення та допитати його, як під час надання ним показань, так і на подальших стадіях провадження (див. рішення у справі «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» [ВП](Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom[GC]),заяви №26766/05та №22228/06, пункт 118, ЄСПЛ 2011).
Принципи, які мають застосовуватись у випадку неявки свідка у відкрите судове засідання:
У першу чергу Суд повинен розглянути попереднє питання щодо наявності поважної причини для оголошення показань свідка за його відсутності, враховуючи, що за загальним правилом свідки повинні надавати показання в судовому засіданні і для забезпечення їхньої явки мають бути докладені всі розумні зусилля;
Типовими поважними причинами неявки є смерть свідка чи побоювання помсти. Проте існують інші законні підстави неявки свідка в судове засідання;
Якщо свідка не було допитано на будь-якій попередній стадії провадження, оголошення показань свідка замість надання їх безпосередньо у судовому засіданні має бути крайнім заходом;
Визнання допустимим доказом показань відсутніх свідків призводить до потенційно невигідних умов для обвинуваченого, який, у принципі, під час судового розгляду кримінальної справи повинен мати ефективну можливість оскаржити доказ проти нього. Зокрема, він повинен мати можливість перевірити точність і достовірність показань свідків шляхом їх допиту в усній формі у його присутності або під час надання показань свідком, або на певній пізнішій стадії провадження;
Відповідно до правила «єдиного або вирішального доказу», якщо визнання вини обвинуваченого виключно або переважно ґрунтується на показаннях свідків, яких обвинувачений не може допитати на будь-якій стадії провадження, його права на захист обмежуються неправомірно;
У цьому контексті слово «вирішальний» слід розуміти вузько як таке, що вказує на доказ такої значущості або важливості, який, вірогідно, маже стати вирішальним для результату розгляду справи. Якщо неперевірені показання свідка підтверджуються іншими доказами, вирішення питання, чи є вони вирішальними буде залежати від сили підтверджуючих доказів: чим більш вагомими будуть інші обвинувальні докази, тим менше вірогідність визнання показань відсутнього свідка вирішальними;
Оскільки пункт 3 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті загальної оцінки справедливості провадження, правило єдиного або вирішального доказу не повинно застосовуватися жорстко;
У випадку, коли показання зі слів іншої особи є єдиним або вирішальним доказом проти обвинуваченого, визнання його допустимим доказом не призводить автоматично до порушення пункту 1 статті 6. При цьому, якщо засудження ґрунтувалося на єдиному або вирішальному показанні відсутнього свідка, Суд має піддати провадження найретельнішому аналізу. З огляду на загрози, пов’язані з визнанням таких показань допустимим доказом, він буде дуже важливим складником для встановлення балансу та вимагатиме достатніх урівноважуючих факторів, у тому числі існування вагомих процесуальних гарантій. У кожній справі питання полягає в наявності достатніх урівноважуючих факторів, у тому числі заходів, здатних забезпечити справедливу та належну оцінку достовірності такого доказу. Це дозволить обґрунтування засудження на підставі такого доказу лише за умови, що він є достатньо достовірним з урахуванням його важливості для справи.
Зазначені принципи отримали додаткове роз’яснення в рішенні у справі «Шачашвілі проти Німеччини» [ВП] (Schatschaschwiliv. Germany[GC])(заява №9154/10, пункти 110 – 131, ЄСПЛ 2015), в якому Великою палатою було підтверджено, що відсутність поважних причин неявки свідка не може сама по собі бути вирішальним доказом несправедливості судового розгляду, хоча це залишається дуже важливим фактором, який слід брати до уваги під час оцінки справедливості судового розгляду в цілому та який може стати підставою для констатації порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6. Крім того, враховуючи, що він має встановити, чи було провадження справедливим у цілому, Суд повинен розглядати наявність достатніх урівноважуючих факторів не лише у справах, в яких показання відсутнього свідка були єдиною та вирішальною підставою для засудження заявника, а також у справах, в яких йому не вдалося встановити, чи були відповідні показання єдиними чи вирішальними, але Суд все одно був задоволений, що вони були достатньо вагомими, і визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту. Обсяг урівноважуючих факторів, необхідних для того, щоб судовий розгляд вважався справедливим, буде залежати від вагомості показань відсутнього свідка. Чим важливішими є ці показання, тим вагомішими мають бути врівноважуючі фактори для того, щоб провадження в цілому могло вважатися справедливим.
Оцінюючи наявні врівноважуючі фактори, Суд розглядає:
чи був у судовому засіданні доказ, який підтверджував неперевірені показання свідка;
чи була надана заявнику або його захиснику можливість допитати свідка на стадії слідства;
чи надавалася стороні захисту можливість допитати свідка у непрямій формі, наприклад, у письмовій, під час судового засідання;
чи надавалася обвинуваченому можливість викласти власну версію подій та поставити під сумнів достовірність показань відсутнього свідка
Посилання на те, що свідок за кордоном або невідомо де - не приймаються.
ЄСПЛ вказав, що той факт, що національним судам не вдалося встановити місцезнаходження свідка, або той факт, що свідок перебував за межами держави, на території якої здійснювалося провадження, самі по собі не є достатніми, щоб відповідати вимогам підпункту «d» пункту 3 статті 6, які вимагають, щоб Договірні Сторони вживали позитивних заходів для надання обвинуваченому можливості допитати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали. Такі заходи є складовою сумлінності, яку мають виявити Договірні Сторони для того, щоб забезпечити ефективне здійснення прав, гарантованих статтею 6. У іншому випадку відсутність свідка ставиться в провину національним органам влади
При перебуванні свідка за кордоном, наприклад, суд мав би скористатися можливістю направити доручення про правову допомогу.
У своєму рішенні BOYETS v. UKRAINE суд зазначає: "...якби щонайменше був відеозапис її допиту, це дозволило б суду, сторонам обвинувачення та захисту в судовому засіданні спостерігати за поведінкою свідка під час допиту та скласти власне уявлення щодо достовірності його або її показань..."
(за матеріалами ресурсу inlaw.kiev.ua
Яка Ваша думка?