• Facebook Social Icon
  • LinkedIn Social Icon
  • Twitter Social Icon
  • Google+ Social Icon

Ми добиваємось повернення витрат на правничу допомогу!

Військовий адвокат, безкоштовна консультація військового юриста, военный адвокат, военный юрист, консультация военного юриста, хороший военный адвокат, консультації військовослужбовців онлайн, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для військовослужбовців, військовий адвокат Київ, Одеса, Дніпро, Львів, консультація військового юриста, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для военнослужащего, адвокат по уголовным делам Киев, Винница, Одеса, уголовный адвокат, где найти хорошего адвоката, лучшие адвокаты винницы, военный адвокат украина, военный адвокат харьков, военный адвокат, військовий адвокат, адвокати вінниці, найкращий адвокат вінниці, військові адвокати, где найти хорошего адвоката, адвокаты киева, адвокат по уголовным делам киев винница, специалист по интеллектуальной собственности, адвокат интеллектуальная собственность, lawyer on intellectual property, ukrainian law firm in intellectual property, intellectual property ukraine lawyer, Lawyer in intellectual property, ukrainian lawyer, адвокат інтелектуальна власність вінниця, адвокат з інтелектуальної власності, юридична компанія інтелектуальна власність, юрист по інтелектуальній власності, інтелектуальна власмність адвокат, інтелектуальна власність , адвокат Київ, адвокат по ДТП, юрист ДТП, адвокат звернення до Європейського суду з прав людини, адвокат по ЄСПЛ, юридические услуги Винница, Юридичні послуги Вінниця, Вінницькі найкращі адіокати, юридична консультація у Вінниці, интелектуальная собственность в Украине, юридическая компания по интелектуальной собственности, лучшие адвокаты Винницы, ТОП 10 адвокатов Винницкой области Винницы, юридическая консультация предприятия, адвокат по интелектуальной собственности,, семейный адвокат Винница, адвокат для военнослужащего, налоговый адвокат винница Адвокаты Киева, Адвокат по ДТП Киева, Адвокаты Киева Семейный Адвокат Киев, Семейный адвокат в Киевев, Военный Адвокат Киев, Найти хорошего адвоката в Киевев, Адвокат по Екстрадиции в Киевев, Екстрадиционеный Адвокат, Англоязычный адвокат Киев адвокат по екстрадиции, налоговый жадвокат, военный адвокат Киев, найти адвоката в Кивев, адвокаты киева, хороший адвокат по ДТП Киев, адвокат для предприятия, аадкокат Киев цена, лулчшие адвокаты киева, Адвокат по интеллелктуальной собственности

лют 27

Питання судових витрат

0 коментар

У справі № 906/194/18 ухвалою місцевого господарського суду, зокрема, задоволено заяву позивача про залишення позову без розгляду, а також призначено судове засідання для вирішення питання про компенсацію заявлених представником відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи. Додатковим рішенням місцевого господарського суду відмовлено відповідачу у відшкодуванні витрат, пов'язаних з розглядом справи. Постановою суду апеляційної інстанції додаткове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 тис. грн. За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів КГС ВС постанову суду апеляційної інстанції скасувала та направила справу на новий розгляду до вказаного суду, з огляду на таке. З додаткового рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів вбачається, що на підтвердження понесених на правову допомогу витрат відповідачем надано: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) додаткову угоду до договору, згідно з умовами якої: клієнту надано правову допомогу з підготовки документів, консультування, взяття участі у судових засіданнях як представника клієнта у даній справі; гонорар у розмірі 10 тис. грн. підлягає сплаті після набрання законної сили рішенням суду на користь клієнта; 3) детальний опис та розрахунок наданих послуг; 4) копію квитанції до прибуткового касового ордера, згідно з якою адвокатом прийнято від відповідача 10 тис. грн. на підставі договору та додаткової угоди; 5) книгу доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність, зазначеного адвоката, з якої вбачається, що згадана сума коштів ним була прийнята. Колегія суддів КГС ВС зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Приймаючи додаткове рішення місцевий господарський суд, оцінивши надані відповідачем докази понесених ним витрат на правову допомогу, встановив, що останнім не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату. Тобто судом першої інстанції встановлено, що доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу (їх оплати) суду надано не було. Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що: понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 тис. грн. підтверджені матеріалами справи та є співрозмірними до проведеної роботи із захисту інтересів відповідача. Проте судом апеляційної інстанції не спростовано висновків суду першої інстанції стосовно того, що витрати відповідача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами (оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату) та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення відповідачем витрат на правову допомогу (їх оплата). Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79670642

Найновіші дописи
  • Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом. При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Позивач в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 заборгованості за кредитним договором в сумі 106 666,00 грн і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки договір про погашення особою-1 заборгованості відповідача-1 за кредитним договором та укладений між банком та відповідачем-2 договір про розірвання договору іпотеки є нікчемними згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", борг відповідача-1 за кредитним договором у сумі 33 198 247,49 грн є несплаченим. Указуючи на можливість сплатити судовий збір за майнову вимогу лише в мінімальному розмірі, позивач просив стягнути з відповідача-1 заборгованість в розмірі 106 666,00 грн боргу за кредитним договором і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором у розмірі 106 666,00 грн. У решті позову відмовлено. У зазначеному рішенні суд першої інстанції встановив, що факт повернення вкладу особі-1 за договором банківського вкладу не дає підстав вважати нікчемним правочин щодо погашення ним наявної заборгованості відповідача за кредитним договором. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не враховано приписів частин четвертої та п'ятої статті 216 ЦК України, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача або іншої заінтересованої особи з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. При цьому суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не надає жодній особі права самостійно, тобто без вимоги до іншої сторони або звернення в разі її відмови до суду, застосовувати наслідки недійсності нікчемності правочину. Тож місцевий господарський суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що правочин щодо погашення особою-1 наявної заборгованості відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 33 198 247,49 грн шляхом внесення готівки до каси банку є нікчемним. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що заборгованість відповідача-1 за процентами становить 2 353 569,01 грн. Тож оскільки заборгованість за процентами належить до загальної заборгованості за кредитним договором, місцевий господарський суд задовольнив позов у частині вимог про стягнення 106 666 грн боргу за зазначеним договором у вигляді нарахованих та несплачених відповідачем-1 процентів за користування кредитом. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заявлені як наслідок нікчемності укладеного між банком та відповідачем-2 договору про розірвання договору іпотеки. Зважаючи на відсутність підстав вважати вищевказаний договір нікчемним, господарський суд відмовив у задоволенні позову в цій частині позовних вимог. Верховний Суд підтримав позицію місцевого та апеляційного судів про часткове задоволення позову з огляду на таке. Оскільки заборгованість відповідача-1 за кредитним договором була сплачена, що підтверджується випискою з особових рахунків відповідача-1, а несплаченими залишилися проценти за користування кредитом, заборгованість за якими належить до загальної заборгованості за кредитним договором, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-1 заборгованості в сумі 106 666,00 грн. Господарські суди, встановивши, що позивачем відповідно до вимог статті 33 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) не було доведено, що укладений між банком та відповідачем-2 договорів іпотеки є нікчемним, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були заявлені як наслідок нікчемності зазначеного договору. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 916/1475/17. Інформація згідно Довідки Верховного суду за результатами вивчення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням банківського законодавства за період з 01.01.2018 по 30.11.2018
  • Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що еквайринг – це послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі. Відповідно до статті 37 зазначеного Закону для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів. Аналогічні норми містяться і в пункті 3 глави X Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705. Суди зазначали, що кошти, списані міжнародною платіжною системою з еквайра у зв'язку з проведенням торговцем операції, яка в подальшому за Правилами такої міжнародної платіжної системи визнана шахрайською, повинні бути відшкодовані еквайру саме торговцем. Фізична особа – підприємець звернулася до суду з позовом про стягнення з банку збитків у розмірі 85 444,00 грн, які полягали у здійснених нею витратах внаслідок неналежного проведення відповідачем процедури авторизації платіжних карт в межах виконання укладеного між сторонами договору еквайрингу. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою господарського суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Залишаючи без змін судові рішення у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на таке. Сторони в договорі еквайрингу узгодили, що торговець доручає еквайру затримати переказ коштів на користь торговця у зв'язку з підозрою у здійсненні шахрайських трансакцій з використанням банківської платіжної карти на час проведення розслідування за такими операціями, але на термін не більше 180 діб, а також відповідно до Правил платіжних систем та/або у зв'язку з виконанням цього договору з торговця можуть бути стягнуті кошти в сумі здійснених між торговцем та держателями операцій з використанням платіжних карток, у тому числі шахрайських операцій, недійсних операцій та кредитових операцій. Зазначені кошти списуються платіжними системами з еквайра та повинні бути відшкодовані еквайру торговцем та/або стягуються з торговця безпосередньо еквайром на користь держателів платіжних карток – клієнтів еквайра (без участі платіжних систем). Торговець зобов'язується сплатити/відшкодувати на користь еквайра суми коштів за зазначеними операціями, а також сплатити всі витрати еквайра, пов'язані із здійсненням відповідних платежів. Отже, банк правомірно здійснив затримання покриття (зупинив переказ коштів) на рахунок торговця (позивача) на час проведення за такими операціями розслідування відповідно до Правил міжнародної платіжної системи та невідкладно повідомив про це позивача. Кошти в сумі 96 183,76 грн, які списані міжнародною платіжною системою "MASTERCARD" з еквайра у зв'язку з проведенням торговцем операції, яка в подальшому за Правилами такої міжнародної платіжної системи визнана шахрайською, повинні бути відшкодовані еквайру саме торговцем. Крім того, згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Позивачем не доведено факту протиправної поведінки банку та її шкідливого результату; за відсутності ознак протиправної поведінки у діях банку немає і причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками; не доведено вини банку у заподіянні збитків. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/10154/17) В іншому випадку, у справі № 910/22347/15 Господарського суду міста Києва, банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства про стягнення 7 289 708,11 грн збитків, заподіяних позивачеві у зв'язку зі списанням з нього іноземними банками – емітентами коштів за недійсними операціями та коштів комісії за розгляд справ в арбітражних комітетах міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD", а також 7 600,00 грн неустойки, нарахованої у зв'язку з невиконанням вимог банку щодо відшкодування зазначеної суми збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, порушуючи умови укладеного між ним та позивачем договору еквайрінгу № 51-18-05/1806 від 18.12.2013, проводив операції за відсутності користувачів платіжних карток і такі операції були опротестовані банками – емітентами платіжних карток, фінансово відповідальною стороною за якими арбітражними комітетами міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" визнано позивача, внаслідок чого позивачу було завдано збитків, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача. Справа розглядалася неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, прийнятим за результатами нового розгляду справи, у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач не довів факту порушення відповідачем умов договору еквайрингу (наявності протиправної поведінки відповідача), оскільки спірні операції, проведені шляхом застосування функції "ручного вводу" без наявності картки та власника картки, здійснювалися без жодних обмежень та затримок, успішно проходили авторизацію, за наявності якої не вимагається додаткових погоджень від банку на здійснення операцій, відповідно до Інструкції № 2, яка є додатком до договору еквайрингу; наявність підпису клієнта на чеку під час проведення операції за допомогою функції "ручного вводу" не вимагається; позивачем не зазначено, які саме умови договору еквайрингу були порушені відповідачем. За висновком суду рішення арбітражних комісій міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" не підтверджують обставин порушення відповідачем умов договору еквайрингу, оскільки встановлені у рішеннях факти не є преюдиційними в розумінні положень статті 35 ГПК України, а наявні в матеріалах справи докази не підтверджують тієї обставини, що проведені відповідачем операції є шахрайськими та були визнані такими міжнародними платіжними системами "VISA" та "MASTERCARD" і банками-емітентами, на які посилається позивач. Крім того, суд дійшов висновку, що позивач не довів вини відповідача та наявності причинно- наслідкового зв'язку у виникненні збитків, зокрема того факту, що зворотне стягнення коштів з позивача іноземними банками – емітентами сталося саме внаслідок протиправних дій відповідача, який порушив свої зобов'язання під час виконання умов договору еквайрингу від 18.12.2013 та додатків до нього. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі № 910/22347/15 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків у сумі 6 980 321,36 грн та неустойки в сумі 7 600,00 грн і прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У решті рішення залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Стягнуто з товариства на користь банку збитки в сумі 6 980 321,36 грн, неустойку в сумі 7 600,00 грн та 69 981,41 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Залишаючи без змін судове рішення суду апеляційної інстанції у справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на таке. Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що наявність усіх складових елементів, які утворюють склад правопорушення, є доведеною, що слугує підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, оскільки відповідачем було допущено порушення умов договору еквайрингу, а саме: порушено порядок проведення операцій з розрахунків за платіжними картками під час застосування функції "ручного вводу" за відсутності власника картки, присутність якого є обов'язковою, що відповідно до пункту 9.2 договору свідчить про недійсність таких операцій (протиправна поведінка). Унаслідок цього з банку (з позивача) платіжними системами були списані за спірними операціями кошти в розмірі 6 980 321,36 грн (причинно-наслідковий зв'язок), що завдало позивачу збитків, розмір яких є доведеним та підтверджується, зокрема, реєстрами вхідних фінансових операцій за платіжними картками міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" і виписками за особовим рахунком. При цьому колегія суддів зазначила, що з огляду на положення пункту 9.4 договору дії відповідача з компенсування банку коштів, отриманих за недійсною операцією, провадяться за умови наявності документів, що підтверджують списання платіжною системою грошових сум з банку, а такими документами у цій справі є реєстри вхідних фінансових операцій за платіжними картками міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" і виписки за особовим рахунком. Водночас суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді сплачених коштів комісії за розгляд справ в арбітражних комітетах міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD" у розмірі 309 386,75 грн, оскільки він правомірно встановив, що зазначені кошти є витратами, здійсненими позивачем у зв'язку з розглядом справ в арбітражних комітетах міжнародних платіжних систем "VISA" та "MASTERCARD", і не вважаються збитками в розумінні статті 224 ГК України та статті 22 ЦК України. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 910/22347/17). Інформація згідно довідки Верховного суду за результатами вивчення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням банківського законодавства за період з 01.01.2018 по 30.11.2018
  • За змістом ст. 7 Господарського кодексу України та статей 1, 9 Цивільного кодексу України до господарських правовідносин щодо припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників підлягають застосуванню положення ст. 365 ЦК України. Для припинення права суб’єкта господарювання (юридичної особи) на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умов, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України – відповідач та ТОВ «Укрнасінняпром» – позивач уклали договір пайової участі, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися шляхом об’єднання майна, зусиль, матеріально-технічних ресурсів, що належать сторонам на відповідних правових засадах, у межах чинного законодавства відповідно до їхніх статутів спільно побудувати об’єкт – сучасний завод «CIMBRIA» з доробки та сортування насіння і зерна на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Інституту. Позовні вимоги ТОВ «Укрнасінняпром» обґрунтовані тим, що Інститут не виконує обов’язків співвласника та не бере участі в поточній діяльності, експлуатації й управлінні спільним майном, де 213/214 часток у праві власності належить позивачу, а 1/214 частка – відповідачу. Тобто, на думку позивача, відповідач чинить перешкоди у здійсненні ним господарської діяльності з експлуатації, управління та отримання доходів від користування майном, що є підставою для припинення права відповідача на відповідну незначну частку в такому спільному майні відповідно до положень ст. 365 ЦК України. Велика Палата ВС зазначила, що предметом позову в цій справі є припинення права Інституту на частку у спільному майні – цілісному майновому комплексі заводу, присудження на його користь грошової компенсації за цю частку та визнання права власності на неї за позивачем. Між сторонами справи – юридичними особами – суб’єктами господарювання склалися господарські правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Приписи актів господарського законодавства України не містять норм права, які регулюють відносини щодо припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників. Такі господарські правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні врегульовані нормами цивільного законодавства. До цих відносин підлягають застосуванню відповідні приписи ЦК України, зокрема, положення ст. 365 цього Кодексу. Велика Палата ВС звернула увагу, що майновий комплекс заводу «CIMBRIA» розташований на державній земельній ділянці площею 3,14 га, яка належить Інституту на праві постійного користування, тому відчуження належної Інституту 1/214 частки у спільному нерухомому майні (цілісному майновому комплексі заводу «CIMBRIA»), яка є об’єктом державної власності, призведе до фактичної остаточної втрати Інститутом можливості користуватися зазначеною земельною ділянкою. Це спричинить припинення права Інституту як заснованої на державній власності наукової установи на належну йому спірну частку в спільному нерухомому майні (цілісному майновому комплексі заводу «CIMBRIA»), розташованому на закріпленій за ним на праві постійного користування земельній ділянці державної власності, завдасть істотної шкоди як його інтересам, так і інтересам держави. Враховуючи, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, Велика Палата ВС дійшла висновку про відсутність підстав для припинення права Інституту на належну йому спірну частку в спільному нерухомому майні на вимогу іншого співвласника (ТОВ «Укрнасінняпром») відповідно до ст. 365 ЦК України, а, як наслідок, і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про присудження на користь Інституту грошової компенсації за цю частку, а також про визнання права власності на неї за позивачем. З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977551.