• Facebook Social Icon
  • LinkedIn Social Icon
  • Twitter Social Icon
  • Google+ Social Icon

Ми добиваємось повернення витрат на правничу допомогу!

Військовий адвокат, безкоштовна консультація військового юриста, военный адвокат, военный юрист, консультация военного юриста, хороший военный адвокат, консультації військовослужбовців онлайн, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для військовослужбовців, військовий адвокат Київ, Одеса, Дніпро, Львів, консультація військового юриста, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для военнослужащего, адвокат по уголовным делам Киев, Винница, Одеса, уголовный адвокат, где найти хорошего адвоката, лучшие адвокаты винницы, военный адвокат украина, военный адвокат харьков, военный адвокат, військовий адвокат, адвокати вінниці, найкращий адвокат вінниці, військові адвокати, где найти хорошего адвоката, адвокаты киева, адвокат по уголовным делам киев винница, специалист по интеллектуальной собственности, адвокат интеллектуальная собственность, lawyer on intellectual property, ukrainian law firm in intellectual property, intellectual property ukraine lawyer, Lawyer in intellectual property, ukrainian lawyer, адвокат інтелектуальна власність вінниця, адвокат з інтелектуальної власності, юридична компанія інтелектуальна власність, юрист по інтелектуальній власності, інтелектуальна власмність адвокат, інтелектуальна власність , адвокат Київ, адвокат по ДТП, юрист ДТП, адвокат звернення до Європейського суду з прав людини, адвокат по ЄСПЛ, юридические услуги Винница, Юридичні послуги Вінниця, Вінницькі найкращі адіокати, юридична консультація у Вінниці, интелектуальная собственность в Украине, юридическая компания по интелектуальной собственности, лучшие адвокаты Винницы, ТОП 10 адвокатов Винницкой области Винницы, юридическая консультация предприятия, адвокат по интелектуальной собственности,, семейный адвокат Винница, адвокат для военнослужащего, налоговый адвокат винница Адвокаты Киева, Адвокат по ДТП Киева, Адвокаты Киева Семейный Адвокат Киев, Семейный адвокат в Киевев, Военный Адвокат Киев, Найти хорошего адвоката в Киевев, Адвокат по Екстрадиции в Киевев, Екстрадиционеный Адвокат, Англоязычный адвокат Киев адвокат по екстрадиции, налоговый жадвокат, военный адвокат Киев, найти адвоката в Кивев, адвокаты киева, хороший адвокат по ДТП Киев, адвокат для предприятия, аадкокат Киев цена, лулчшие адвокаты киева, Адвокат по интеллелктуальной собственности

23 груд 2018 р.

Використання негласних слідчих дій у іншому провадженні

0 коментар

21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни ухвалою апеляційного суду, про визнання громадян Х. та З. невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та їх виправдання. Суд першої інстанції з’ясував, що обвинувачення Х. та З. переважно ґрунтувалося на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій стосовно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування щодо іншої особи. Відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Беручи до уваги відсутність відповідної ухвали слідчого судді у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та, відповідно, про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень. Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними. З огляду на викладене Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв’язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України, а саме статі 257 цього Кодексу. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72938764

Найновіші дописи
  • Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Останній відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, яким затверджено угоду між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості. Як зазначено в постанові ККС ВС, за змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їхній розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень цим Кодексом. Згідно з абз. 5 ч. 4 ст. 469 КПК України щодо кримінальних проступків та визначених процесуальним законом злочинів (абзаци 2–4 ч. 4 ст. 469 цього Кодексу), внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про визнання винуватості. З огляду на вказані вище положення, які складають зміст засади диспозитивності, у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно, через укладення угоди в порядку, визначеному гл. 35 КПК України, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін. Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК України особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб'єкти оскарження. Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена. Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК України. Так, наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їхнього права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого − також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України. Таким чином, законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасниками судового розгляду, котрі з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди. Тому вказівка в апеляційній скарзі прокурора щодо процесуальних порушень, які не належать до підстав оскарження ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 394 КПК України, жодним чином не доводить його право на оскарження такого вироку. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не допустив, а ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Із повним текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009347.
  • Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати як замах на грабіж. Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. Частково задовольняючи касаційну скаргу захисника і змінюючи рішення місцевого та апеляційного суду, колегія суддів ККС зазначила, зокрема, що згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Як видно з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом у вироку, після того, як засуджений вилучив акумуляторну батарею з автомобіля, його помітили свідки. Він мав намір залишити місце злочину, однак не встиг відійти й на декілька метрів, кинув акумулятор і був затриманий очевидцями події. Об’єктивної можливості розпорядитись чи користуватись викраденим у засудженого не було, оскільки його дії постійно були в полі зору осіб, що його затримали. Протилежний висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що засуджений мав таку можливість, є необґрунтованим. Таким чином, засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але грабіж не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та правильно встановлено судом, дії засудженого були розпочаті як крадіжка, проте їх виявили свідки й почали кричати, щоб зупинити засудженого, однак той намагався втекти з викраденим майном, і лише зрозумівши, що не встигне цього зробити, викинув викрадене майно. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78011394.
  • 21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни ухвалою апеляційного суду, про визнання громадян Х. та З. невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та їх виправдання. Суд першої інстанції з’ясував, що обвинувачення Х. та З. переважно ґрунтувалося на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій стосовно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування щодо іншої особи. Відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Беручи до уваги відсутність відповідної ухвали слідчого судді у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та, відповідно, про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень. Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними. З огляду на викладене Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв’язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України, а саме статі 257 цього Кодексу. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72938764