• Facebook Social Icon
  • LinkedIn Social Icon
  • Twitter Social Icon
  • Google+ Social Icon

Ми добиваємось повернення витрат на правничу допомогу!

Військовий адвокат, безкоштовна консультація військового юриста, военный адвокат, военный юрист, консультация военного юриста, хороший военный адвокат, консультації військовослужбовців онлайн, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для військовослужбовців, військовий адвокат Київ, Одеса, Дніпро, Львів, консультація військового юриста, безкоштовна консультація військовослужбовців, адвокат для военнослужащего, адвокат по уголовным делам Киев, Винница, Одеса, уголовный адвокат, где найти хорошего адвоката, лучшие адвокаты винницы, военный адвокат украина, военный адвокат харьков, военный адвокат, військовий адвокат, адвокати вінниці, найкращий адвокат вінниці, військові адвокати, где найти хорошего адвоката, адвокаты киева, адвокат по уголовным делам киев винница, специалист по интеллектуальной собственности, адвокат интеллектуальная собственность, lawyer on intellectual property, ukrainian law firm in intellectual property, intellectual property ukraine lawyer, Lawyer in intellectual property, ukrainian lawyer, адвокат інтелектуальна власність вінниця, адвокат з інтелектуальної власності, юридична компанія інтелектуальна власність, юрист по інтелектуальній власності, інтелектуальна власмність адвокат, інтелектуальна власність , адвокат Київ, адвокат по ДТП, юрист ДТП, адвокат звернення до Європейського суду з прав людини, адвокат по ЄСПЛ, юридические услуги Винница, Юридичні послуги Вінниця, Вінницькі найкращі адіокати, юридична консультація у Вінниці, интелектуальная собственность в Украине, юридическая компания по интелектуальной собственности, лучшие адвокаты Винницы, ТОП 10 адвокатов Винницкой области Винницы, юридическая консультация предприятия, адвокат по интелектуальной собственности,, семейный адвокат Винница, адвокат для военнослужащего, налоговый адвокат винница Адвокаты Киева, Адвокат по ДТП Киева, Адвокаты Киева Семейный Адвокат Киев, Семейный адвокат в Киевев, Военный Адвокат Киев, Найти хорошего адвоката в Киевев, Адвокат по Екстрадиции в Киевев, Екстрадиционеный Адвокат, Англоязычный адвокат Киев адвокат по екстрадиции, налоговый жадвокат, военный адвокат Киев, найти адвоката в Кивев, адвокаты киева, хороший адвокат по ДТП Киев, адвокат для предприятия, аадкокат Киев цена, лулчшие адвокаты киева, Адвокат по интеллелктуальной собственности

бер 29

Застосування строків позовної давності щодо вимог кредитора про сплату процентів за користування кредитом

0 коментар

За положеннями ЦК України: - позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256); - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257); - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (стаття 261); - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267). Отже, позовна давність за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, здійснення якої відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. Банк звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства про стягнення 1 602 028 грн заборгованості за процентами згідно з кредитним договором за період з 01.11.2015 по 31.10.2016. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.07.2017, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, позов задоволено частково; з товариства стягнуто на користь банку 1 598 379,51 грн заборгованості за процентами і 23 975,69 грн витрат зі сплати судового збору; у частині стягнення 3 648,49 грн заборгованості за процентами відмовлено. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що вимога стосовно стягнення з позичальника за кредитним договором процентів, сплата яких є істотною умовою цього договору, є основною (а не додатковою) вимогою і подана товариством заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає. Залишаючи без змін судові рішення у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на таке. У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність (стаття 257 ЦК України) за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, здійснення якої відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами (у цьому кредитному договорі така періодичність, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, встановлена), повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. Подібну правову позицію було викладено в постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-249цс15, і Касаційний господарський суд не має підстав для відступу від неї. При цьому, як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, ні дія кредитного договору, ні зобов'язання за ним щодо сплати процентів на час розгляду цими інстанціями справи не припинилися, і сплив позовної давності щодо стягнення суми заборгованості за цим договором не означає такого ж спливу стосовно процентів як періодичних щомісячних платежів за тим самим договором. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 924/18/17) Аналіз практики вирішення відповідних спорів свідчить про поодинокі випадки, коли виникали складнощі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом. Так, у справі № 444/9519/12 постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.03.2016, яким скасовано рішення суду першої інстанції, залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Установлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальникові розміру щомісячних платежів. Тож за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Найновіші дописи
  • Інвестиційний договір як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном). Отже, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов’язки) сторін договору. Суди попередніх інстанцій встановили, що у провадженні місцевого суду перебуває справа про банкрутство ТОВ «Південбуд», порушена в загальному порядку, передбаченому Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Інвестори звернулися до цього ж суду із заявами про грошову вимогу до боржника і просили визнати ці грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Південбуд». Вони уклали з ТОВ «Південбуд» інвестиційні договори, предметом яких є інвестування будівництва квартир, що будується на замовлення ТОВ «Південбуд», з метою отримання у власність квартир відповідно до зазначених договорів. Боржник своїх зобов’язань за цими договорами не виконав, а строк закінчення будівництва сплинув. Підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є існування виключної правової проблеми, яка полягає у відсутності єдиного підходу до вирішення спорів та встановлення правової природи вимог (грошових або майнових), які виникають у справах про банкрутство, щодо звернення фізичних осіб – вкладників (інвесторів) у справі про банкрутство забудовника, тоді як укладені між боржником та кредитором інвестиційні договори продовжують діяти і щодо боржника ще не введено ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. Спеціальний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулює правовідносини грошового характеру та пов’язує можливість участі особи у справі про банкрутство в статусі кредитора за наявності в неї вимог до боржника саме грошового характеру. ВП ВС не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок укладення інвестиційного договору між боржником та скаржниками виникли виключно майнові зобов’язання, а їхні вимоги мають речово-правовий характер. Це спростовується як змістом заяв про визнання вимог, так і аналізом норм права про правову природу інвестиційного договору, який поєднує положення низки різних договорів, передбачених Цивільним кодексом України, та може бути підставою виникнення у його сторін також грошових зобов’язань. З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 916/4644/15 (провадження № 12-114гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79684989.
  • Принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, оскільки ці висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток. Правова позиція Великої Палати ВС полягає в тому, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень для розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 Цивільного кодексу України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи − контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира була набута відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою та є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, уклали договір позики, за яким останній передав відповідачу грошові кошти, а на забезпечення виконання зобов’язання за вказаним договором вони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано спірну квартиру. При укладенні договору іпотеки відповідно до норм ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників, тому обов’язковою є нотаріально засвідчена згода позивачки як співвласника майна. Проте такої згоди вона не надавала. Співвласник може передати свою частку в іпотеку без згоди інших співвласників, якщо така частка виділена в натурі та зареєстровано право власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до положень ЦК України. Оскільки зазначене майно, набуте подружжям у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності згідно зі ст. 60 СК України і вказана обставина не спростована, то оскаржуваний договір іпотеки відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України є недійсним. З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215412.